Різнобарвна осінь...

За вікном звичайний осінній день. Небо похмуре, холодно. Чесно кажучи, мені ніколи не подобалась ця пора року. В основному через вологість - дощів занадто багато. Але блог наш не про те, кому яка погода подобається.

В осені є один період, який відносно непоганий - це її початок. Тоді ще гарно надворі. Листя на деревах набуває різноманітних кольорів. Жовтий, червоний, жовтогарячий, ще зберігається зелене листя. От тому я вирішив пройтися сьогодні рідними краями і зробити трохи світлин.

І почалася моя мандрівка...

От таке листя зараз на деревах.

Зеленого ще чимало залишилось.

Та й червоного можна знайти трохи, якщо шукати. :-) І таке зараз можна побачити.

Світлина, зроблена над річкою...

І ця неподалік від попередньої. 

Дорога між двома лісосмугами - справжній тунель. :-) 

І знову поєднання жовтих і зелених барв. Красиво, правда? Я думаю, що так.

Неподалік від попередніх світлин, з іншого ракурсу. І з іншої висоти, якщо бути точнішим. :-)

А з пагорба відкривається гарний огляд - три останні світлини тому підтвердження. З них, до речі, Google Photos створили ось таку панораму:

Такою була моя прогулянка. Хто хоче побачити більше світлин - можна зайти сюди: https://goo.gl/photos/rLcWJDMTw4qubhop8

І наостанок, якщо цей блог дочитали до кінця, слайд-шоу з моїх сьогоднішніх фотографій:

Нова інформація від Google Maps для мене

Сьогодні прийшов на пошту мені новий лист від Google Maps. Там говорилося про нове досягнення в мене. Кількість переглядів тих світлин, що опублікував я на картах перевищила 400 тисяч. Я думаю, що це непоганий результат. 

Ось власне те повідомлення:

А тут кількість переглядів зростає з величезною швидкістю. Лист про 300 тисяч переглядів мені приходив 6 вересня. Минуло всього 14 днів - і нове досягнення. Ех, аби ж на YouTube все йшло такими темпами!

Ось трохи статистики щодо кількості переглядів:

Ось ця світлина зібрала за тиждень найбільше:

Це - Поштова площа. Там справді красиво. Не дивно, чому світлина стала такою популярною.

Йдемо далі. Світлини, які зібрали по тисячі переглядів:

Далі - фотографії, що набрали по 500 переглядів:

Найпопулярніші нові світлини:

І наостанок подяка за нову фотографію з Виставкового центру в Києві:

От такі досягнення в мене. А завершується лист словами:

Не зупиняйтеся на досягнутому

Продовжуйте додавати фото відвіданих місць у розділі Додане вами.

Цікавих і приємних відкриттів!

Команда Карт Google

Ну що ж - так воно і буде. До нових досягнень!!! :-)

Блогерська діяльність цього дня... :-) :-) :-)

Цікавий сьогодні виявився день з точки зору моєї сторінки  на Blogger. Опублікував сьогодні 6 статей на різні теми. Непогано, правда? http://eugene-shpargalo-articles.blogspot.com/

Коли ж я встиг написати все це? А відповідь проста - в мене повно матеріалів залишилось ще із студентських часів. Сотні файлів зберігаються в архівах на Google Drive та флешках. Іноді я їх переглядаю. А сьогодні вирішив я частину опублікувати. Відредагував текст, додав ілюстрації - і блог готовий. А що - не лежати ж інформації в сховищах. Хай буде у відкритому доступі - може й хтось прочитає. :-)

Думаю, що поки буде достатньо публікацій. Хай читають, кому цікаво. А я подумаю про що написати ще невдовзі. 

Роздуми про минулі події в моєму житті та їх сучасне сприйняття

І знову я на чергуванні...

Триває воно як завжди цілу добу. Для мене це вже стало звичним. Вдень, звісно, добре. А от вночі так собі. Темно і холоднувато. Зробив обхід території - і назад в "сторожку". Якось так і проходять мої зміни тут.

Втім, така вже робота. Гроші ніби платять вчасно, так що робити можна. Але не будемо про все це. Не для того я створював цю публікацію щоб описувати свою роботу. Як бачите з назви, тут мають бути якісь розмірковування. От про це і буду писати далі.

Як бачите на світлині,  сонце заходить і стає темно. А в мене з'явилася нагода абзац за абзацом писати свої думки. Тому почнемо.

Вчора була в мене зустріч з тими, з ким навчався я на історичному факультеті. Три роки ми не бачились. Так приємно через скільки часу побачити їх знову було. Добре провели час, одним словом.

І от під час розмов було питання, на яке мені не дуже хотілося відповідати. Чому я не пішов в науку? Вони ж пригадують, як я в студентські роки захоплювався історією і хотів присвятити їй своє життя. Я мріяв навчати її іншим. Давно то було, дуже давно... 

Та в житті все склалося по-іншому...

Зараз я багато чого пригадаю в цьому блозі. А мені то що - часу маю дуже багато. Почну розповідь свою з літа 2013 року. 1 липня в нас був випускний. Гарно все організували тоді - ще й досі згадую. А потім було очікування осені, бо тоді мала початися вступна кампанія до аспірантури. А продовжити навчання там було моєю мрією ще з першого курсу. Напевно ж розумієте як це, хіба не так?

Осінь нарешті настала і кампанія почалася. Документи ми здали і стали чекати вступних екзаменів. От там і почалося жахіття. Якщо коротко розповідати, то неважливо було готувався ти чи ні - все вирішували зовсім інші речі. Гроші або зв'язки. Або обидві речі одночасно. Якщо вони були наявні - ти здали всі екзамени і прийдеш туди без проблем. А якщо ти звичайний абітурієнт - навіть не думай! Байдуже, що ти знаєш предмет - на екзаменах "заріжуть". Ну треба ж їм опцстити в рейтингу конкурентів, щоб блатникам не заважали. От так і пролетів я тоді. І для чого мені було старатися на два дипломи з відзнакою - бакалаврський і магістерський? Для того, щоб лежали ті дві пластикові картки десь в шухляді? Чи як?

От така в мене була та осінь. Особливо мені запам'ятався останній екзамен. Він був по спеціалізації - із всесвітньої історії. Я відповів на всі питання, додаткові теж. І на оцінку це не вплинуло - все одно поставили нижчу. Щоб випадково не пробився до аспірантури. А було це 1 жовтня 2013 року. Погана дата для мене. Саме так і завершився мій шлях в "Червоному корпусі". На сумний ноті.

А далі був поганий період в моєму житті. Біль, розчарування, ненависть, депресія... От що переповнювало мене в той час. А чого ж ви хочете, коли в вас відбирть вашу мрію? Не знаю, що й говорити. Можливо, не варто було так сильно прив'язуватися до історії - болю було б менше. Але тоді я над цим не задумувався. Навіть те, що через "замазаних"  мене можуть не взяти не зупинило мене. Я просто був фанатом цього. На жаль...

Можливо, краще було б забити на це відразу після випущеного і не лізти в ту виставу з назвою "вступні екзамени". Тоді б не було так боляче. Завершив на такій гарній ноті як випускний. От чому іноді треба вміти вчасно зупинитися. Але це зараз я так вважаю, а тоді все було по-іншому. 

Після того в моєму житті було багато подій. Різне траплялося, багато чого довелося побачити. Не буду занадто деталізувати. Але під час цього періоду мені не раз задавали питання чи буду я знову пробквати стати аспірантом. Відповідь в мене була завжди одна - ні. Можливо, їм зрозуміти важко, чому я так роблю. Ну що ж, постараюсь пояснити.

Куди ж мені повертатися - в КНУ? Сюди то точно я знову не піду. Як то кажуть, ніколи не повертайтеся до тих, хто вас зрадив. Можливо, таке порівняння і буде перебільшенням, але суть та сама. Кидонули вони мене тоді - що ж завадить їм це повторити ще раз. Тим більше, місць там стало менше. Так, я люблю "Червоний корпус", але терпіти не можу тих, хто там завідує всіма справами. 

Щодо інших навчальних закладів я не впевнений. Там місць ще менше. Та й чи будуть вони брати невідомо кого? Ні, за гроші "на лапу" візьмуть. І і КНУ, до речі, теж візьмуть. Але я цього не хочу. Давати їм хабарі - ще чого. Розвели корупцію в українській науці, а тоді дивуються чого ж так погано справи там йдуть. Цей варіант я й не хочу обговорювати! Йдемо далі.

Також мені говорили, що в "Червоному" відбулися зміни і стало набагато краще. Але я в це не вірю. Люди ті ж самі залишилися там. А чого ж ще від них чекати? Ех, та там проблеми склалися в "гордіїв вузол", який не можна розв'язати - тільки розрубати.

Та й самому мені вже не так це цікаво. Колишня мотивація пропала. Була знищена тими хабарниками, які завадили мене на екзаменах. Те, що розбито в друзки, вже не поверне - навіть якщо зклеїти залишаться тріщини. То вже буде не те. Я й не знаю про що я буду там писати роботу - натхнення немає. І не буде. Тоді мені було простіше - мене підтримувало те захоплення історією. Той фанатизм додавав мені сил, мотивував мене йти далі незважаючи на труднощі. Не дивно чому я не зміг зупинитися то дію А тепер цього немає. Тому для чого мені туди йти?

Та й я сам вже інший. Після подій останніх трьох років багато чого в мені змінилося. В яку сторону - не знаю, сподіваюсь, що в кращу. Тепер в житті аж в мене інші орієнтири. Я більше не зациклююсь на заняття так, як на історії - так набагато простіше. Та й зрештою - на тій науці світ клином не зійшовся. 

Хтось може сказати, що нинішні мої заняття - це "низько". І у відповідь їм я скажу, що краще бути тут, де я зараз, і жити чесно, ніж йти в те корумповане середовище. Комусь це здасться дивним, але для мене ні. Що, може мені набирати грошенят, дати на факультет хабаря і пройти в аспірантуру? Ну тоді доведеться когось "зарізати" на вступних екзаменах. І тоді ще один буде в такій ситуації як я. І що це змінить? Та нічого - так і будемо рухатись по колу. 

Ну і наостанок матеріальні аргументи. Для тих, на кого все вищесказане не подіяло. Що ж мені дасть та А спірантура по завершенні, якщо я викину купу нрошей на все це діло? Мене візьмуть у викладачі? - А дідька лисого! В ту касту не пробитися. Куди там ще можна піти? Вибір невеликий - деталізувати не буду.

От такі справи. Чималий вийшов блог в мене. І це добре. До речі, ось і відповідь тим, хто каже, що я міг із своїми знаннями багато чого написати. Я можу в своїх блогах писати що за хочу і скільки захочу. Ніхто мені не буде вказувати, що і як писати. Я вже дещо й публікував. Так що знайду куди дівати творчу фантазію. 

От такі справи. Життя продовжується. Попереду ще багато чого цікавого. Так що будемо рухатися далі! :-)

На новому місці роботи

Ось такий захід сонця я сфотографував на новому місці роботи. 5 днів тому це було, 12 вересня. Я нині працюю в охороні. Пішов туди ще місяць тому. Гроші непогані, не те що на попередній. Та й вимог ставлять небагато, не те що всякі роботодавці, яким то досвід роботи 10 років подавай, то ще щось. Якось так.

А місце там красиве. Це так звана "дамба" - місце в Обухівському районі між річками Дніпро і Козинка. Тягнеться вона від санаторію "Жовтень" до міста Українка. Довжина - близько 16 кілометрів. Самі розумієте, які там мешканці. Хоча мені це не так важливо - аби заробітну плату вчасно давали. Та й графік зручний - добу пробув на посту і відпочиваєш дві доби потім. Як на мене, зручно. 

А сам цей захід сонця був знятий над каналом, що тягнеться паралельно річці Козинка. Є на що подивитися там. Краєвиди гарні...

Про зміни в Google+ та чому мені вони не подобаються

Недавно моя сторінка в Google+ перемкнулася на нову версію. Оскільки вона мені не подобалась, я вирішив перейти на класичну. І тут мені прийшло попередження:

От такі справи. Від класичної версії відмовляться скоро. Жаль, що так станеться. Я більш ніж впевнений, що нова версія не у всіх викликала позитивні оцінки. І це не дивно, оскільки в ній вирізано деякі функції. 

А тепер спробую пояснити детальніше. Ось моя сторінка в класичній версії:

Зручно, як на мене. Кнопка меню зліва. Для чату Hangouts є спеціальна кнопка в правому кутку. Зручно - натиснув і можна читати і відправляти повідомлення. В новій версії цього немає. Далі ми можемо побачити вкладки на сторінці профілю. Тут вони такі: "Про мене", "Публікації", "Колекції", "Фото", "YouTube", "Усі +1", "Відгуки". Це те, що мені найбільше подобалось в класичній версії. Просто перемикати вкладки щоб знайти потрібне. Хочете переглянути свої світлини? - Готово:

Хочете швидко перейти до своїх відео на YouTube? - Запросто:

Переглянути список публікацій на сайтах, яким поставив +1 теж дуже просто:

І нарешті, правда то вже не так важливо, можна переглянути свої відгуки на Google Maps:

От за що мені подобалась класична версія.

А що ж нам пропонують взамін? Та ось що:

Так, ця версія трохи швидша за стару. Так, вона більше орієнтована на колекції та спільноти - це тепер основа цієї соцмережі. Але я не розумію для чого урізати деякі функції. Відсутній чат Hangouts. А ще гірше - немає вкладок. А це взагалі нонсенс. Що ж то за соцмережа, в якій не можна переглянути свої світлини. Так, я знаю, що є способи їх переглянути. Але не напряму. Такі от справи.

Я знаю, що вже нічого не змінити. Просто висловив свою думку з цього приводу. І зробити трохи скріншотів тої версії Google+, до якої звик. 

Так що готуємось сказати "Прощавай!" класичній версії - рано чи пізно це станеться.

Поїздка у Витачів 25 червня 2016 року

Останнім часом мені щастить багато де побувати. І це добре. В цій публікації я розповім про Витачів. Як можна зрозуміти із заголовка, це було 25 червня 2016 року, коли нам на роботі організували поїздку туди, оскільки там проходили районні заходи до дня молоді і дня Конституції. От і відправився я так в нову подорож.

Ми їхали повз Українку, Трипілля, Халеп'я. До речі, в останніх двох населених пунктах мені раніше не доводилось бувати. Так само і в Витачеві. Хоча вони і знаходяться в моєму рідному Обухівському районі, мені в цій частині його не доводилось раніше бувати. Тепер вже я там побував.

Можу сказати, що то дуже красиве місце над Дніпром. Зі схилів правого берега можна дивитися в далечінь. Видно аж на лівий берег при тому, що Дніпро в цьому місці широкий.

Трохи про історію цього місця. А вона тут дуже давня. Перша згадка - 957 рік. Та заснований він набагато раніше був. Археологічні дані говорять, що поселення там було ще в IV столітті, тобто з часів антів. В часи Київської Русі Витичів (як тоді він називався) там було місто, яке відігравало важливу роль в захисті південних рубежів від кочовиків. Для посилення оборони князь Святополк Ізяславич (правив в 1093 - 1113 роках в Києві) побудував фортецю Новгород-Святополч. 

В 1100 році в Витичеві відбувся з'їзд князів. Там вирішувались суперечки між удільними князями. Волинського князя Давида Ігоровича за порушення перемир'я, що було встановлене Любецьким з'їздом 1097 року позбавили князівства. Причиною цього було підступне захоплення і осліплення ним теребовлянського князя Василька Ростиславича, що спричинило війну між князівствами. В замін Давиду Ігоревичу було надано у володіння Бузьк, Острог, Дубно, Чорторийськ, а незабаром — Дорогобуж та 4000 гривень срібла, де він і правив до смерті.

Також на цьому з'їзді обговорювалися питання боротьби з половцями. Як відомо, протягом 1100 - 1113 років Володимир Мономах провів ряд успішних походів на кочовиків і вони надовго припинили свої набіги. 

Монгольська навала значно зашкодила цьому краю. Святополч був зруйнований ще в 1223 році - перше руське місто, яке було зруйноване монголами, до речі. Потім, в 1239-1240 був новий похід через ці землі. Спустошення були великі. Витачів так і не відновив колишню славу. Він став звичайним селом, яке мало чим відрізняється від інших. От така історія.

Коли ми доїхали, перше, що я побачив було ось що:

Вітряний млин... 

А далі я побачив краєвиди над Дніпром:

Гарна місцина, як не крути. Скільки цікавого можна побачити тут. Бачите камінь на першій і другій фотографіях? - Це пам'ятний знак давноруському городищу, про яке я вже згадував тут.

А я вирішив записати відео тут:

Не забуваємо, що там проводились певні заходи. Ось деякі з них, що я зняв:

Паралельно із зйомкою різних сюжетів я продовжував фотографувати місцевість.

Це каплиця, яку збудувало об'єднання "Українська Духовна Республіка" на чолі з Олесем Бердником в 1991 році. Там відбувалися два з'їзди цього ою'єднання - в 1991 і 1995 роках. Більше про це місце можна дізнатися за посиланням:

http://lusta.at.ua/news/vit/2012-07-13-26

Ще трохи дніпрових краєвидів:

Коли завершились урочисті заходи, почалися виступи на сцені. Я зробив тоді кілька відео. Ось вони:

Пісня "Вольная воля - така наша доля". Гарна композиція.

 

Пісня про Україну, слова якої на слова, які написав Олесь Бердник. Першу половину відео займає виступ на сопілці, другу - сама пісня. Я думав спочатку розбити відео, але потім вирішив залишити все так як є.

Пісня Надії Гураль "Село моє" у виконанні місцевої жительки.

І ще один її виступ. Дуже гарна пісня ця була...

Цікава версія української народної пісні "А мій милий вареничків хоче" у виконанні квартету "Витачів". Цікава версія.

Подивившись цікаві заходи, я знову вирішив прогулятися по тих краях. Ось що я знаходив там:

От так от. Красиво, правда? Я думаю, що там є на що подивитися. Подорож виявилась недаремною.

І ще пару світлин наостанок:

Ось таким виявився в мене день. Скільки цікавого я побачив тоді. Всі світлини з тієї подорожі можна побачити тут:

https://goo.gl/photos/nK8We7DAvWm36b376

Всі відео - тут:

https://www.youtube.com/playlist?list=PLnb6h8MYujkED1Xh-Cdls5KeRllPNKJ96

І на останок - автоматично створене Google Photos відео з моїх матеріалів, що зробив я там. Дякую їм за те, що є така функція в них.