День за днем...

 3 місяці минуло з часу останньої моєї публікації тут. Вже весна давно настала, а точніше – вже майже пройшла вона. Дні йдуть за днями, тижні за тижнями, місяці за місяцями… А фіналу так і не видно. Хто знає, коли він буде. Напевно, і не в цьому році.

Вже майже 15 місяців на службі я. Як багато часу вже пройшло. І скільки ще попереду? Вже й не знаю. Пригадую, як навесні минулого року я задавався питанням «А що ж після війни?». Тепер це питання замінене «А коли все завершиться?». І справді, коли. Хоча, перше запитання також треба задавати, бо я вже й не знаю, що буду робити після. Чи зможу я повернутися до звичного життя? Так, я ще формально числюся як працівник в музеї української діаспори, але я вже й мало пригадую як все там. Чи зможу я повернутися до всього того? До 24.02.2022 мені подобалося там, а тепер – не знаю.

Чому такі думки? Бо вже скільки часу відірваний від звичного життя, тому й виникають такі сумніви. В 2015 при демобілізації такого в мене не було. Навпаки, хотілося швидше повернутися і почати влаштовувати своє життя. Що ж тепер не так? Можливо, розуміння того, що повернення до старого життя не буде. Так, не буде. Країна зруйнована війною, відновлення займе не одне десятиліття. Можна лише заздрити тим, хто ще продовжує жити ілюзіями про те, що після війни Україну чекає «золотий дощ» – напевно, ця наївна віра їм допомагає жити в такий непростий час. Але я так не хочу – все одно рано чи пізно доведеться зіткнутися з суворою реальністю, об яку всі ті рожеві мрії розіб’ються. Тому, хоча б когнітивний дисонанс від того, що очікування не сходяться з реальністю в мене не буде.

І в ті повоєнні десятиліття кому буде діло до науки і до музеїв зокрема? Нагальними стануть зовсім інші питання, і це цілком зрозуміло. А наука стане ще більш другорядною, ніж була до 2022 року. Чи взагалі буде куди повертатися мені? Можливо, пора задуматися мені, що робити в такому випадку. Куди йти і чим зайнятися. Поки нічого хорошого попереду для себе не бачу…

От такі думки. Добре, що трохи знайшлося часу поміркувати над цими питаннями, а тепер пора повертатися до справ. Колись в одного персонажа запитали «Як будеш жити?» і він відповів «День за днем». От і я поки так само буду жити день за днем…