Давно вже я не писав тут. Дивлюсь на останню дату, а там 1 березня 2024 року. Не те щоб я не хотів щось написати за ці 2 роки, просто натхнення швидко зникало. Бо за цей час трапилося багато чого.
Півтора роки перебування під Куп'янськом. Ще той кошмар. Пригадую як ми в травні 2024 року виїжджали туди. Від нашої роти було по факту 10 чоловік. Ні, це не помилка, нас залишалося тоді лише 10. Бо після Донецької області довбні, які сидять у вищих ешелонах влади, дозволили просто розбирати людей із батальйонів ТрО. Злагоджені підрозділи просто рвалися на шматки. І от такі роздеребанені підрозділи були надіслані туди. То це "потужно" чи "незламно"? Пропагандисти люблять такі слівця. Ну звісно, з теплих студій їм краще видно.
Півтора роки під Куп'янськом - ще те випробування. Особливо ті місяці, коли перебували на лівому березі річки Оскіл, а переправи постійно пошкоджувалися ворожими обстрілами. Можливо, якось про Куп'янськ напишу в іншому блозі. Якщо захочеться пригадувати всі ті події.
А що ж змінилося за ці 2 роки в порівнянні з тим, що я писав в 2024-му? Тодія я задавав питання які мої здобутки за цей час? - відповідь: ніяких. Ще 2 роки, які дарма були потрачені. І в сумі вже більше 4 років, які пішли на ніщо маю на рахунку я. А фіналу всього цього не видно.
А ось ще:
В певному значенні я навіть заздрю їм, бо вони мають своє життя і живуть ним. Це те, чого я позбавлений вже два роки. І невідомо ще скільки буду позбавлений.
Що ж, позбавлений ще й досі, на жаль.
А ось цей абзац можна і повністю зацитувати:
І от уявіть, як буде "весело" після війни тим, кому пощастить демобілізуватися. Ясно, що поваги з боку більшості суспільства не буде. Це можливо хіба що в разі переможного завершення, що вже просто нереально. Вже "нульовий результат" буде великим досягненням. А на кого суспільство повісить всю вину? Правильно, на солдатів, що повернуться. Не на владу корупціонерів і піарщиків, яка била байдики перед війною, під час війни займалася розкраданням міжнародної допомоги, псувала відносини з союзниками, не налагодила військово-промислове виробництво.
Тут, на жаль, все також без змін. Втім, мені байдуже на ставлення суспільства - просто б дочекатися тієї демобілізації. Хай думають про мене, що хочуть. Я інтроверт, мені в цьому плані буде простіше. Подалі б від всього цього, бо як вже було сказано:
Це і є моя мрія тепер - щоб від мене відчепилися і дали мені спокій. Виявляється, для щастя багато не треба.
От якось так. За цей час тільки в гіршу сторону змінилось все.
Поставив я в блоґ згенеровану Gemini картинку в стилі кіберпанку. Стилізований під головного героя Cyberpunk 2077. Але найбільше мені сподобався цей персонаж:
А сподобався тому, що в його є щось схоже з моїм життям. Ідеаліст на початку, якого жорстока реальність перетворює на циніка, який розчарований у всьому. Якщо коротко, то Джонні Сільвергенд із всесвіту кіберпанку в юності добровольцем записався до армії, воював десь в Латинській Америці, втрасав друзів, отримував поранення. Після цього повністю розчарувався у всьому, бо на війні одні гинули, а невелика група збагачувалася не забуваючи при цьому розповідати всім про "обов'язок". І от Джонні дезертирує з армії, після чого стає рокером, який в своїх піснях критикує суспільний лад.
Коли вести діалоги про минуле з Сільвергендом, то части виникає запитання чи він говорить про вигаданий всесвіт кіберпанку чи про нашу кляту реальність. Особливо актуальна зараз цитата: A happy ending? For folks like us? Wrong city, wrong people. - Щасливе завершення? Для таких як ми? Не те місто, не ті люди. Перероблю наприкінці блоґу дану цитату відповідно до наших реалій: Щасливе завершення? Для таких як ми? Не та країна, не ті люди.
Немає коментарів:
Дописати коментар