Я так давно не писав замітки в своєму щоденнику. А за ці останні кілька місяців багато чого в мене змінилося.
Переглядав я свій ностальгічний допис із прощаннями з бібліотекою, де я скільки часу пропрацював. Так, тоді я не знав, що буде далі.
Ми опинилися в місті Ірпінь. Там я працював в школі, викладав історію. Можливо, і зараз би я там був, якби не неадекватне керівництво того навчального закладу. Цю тему можна було б ще й як розписати, але я волів би просто про це не згадувати.
Зрештою я звідти звільнився і весь той дурдом залишився в минулому. Можливо, тому й писав я тут так мало, бо не хотілося про все те говорити.
Але, спалив я все те, що нагадувало про той дурдом
Було то 1 червня ще. І знаєте яке полегшання відчувається в такі моменти? Не передати словами.
3 червня ми приїхали нарешті до Обухова. Ех, як я був радий знову опинитися в цьому місті знову!
Ми жили тут в 2016-2017 роках і це був чудовий період. Жаль, що тоді обставини склалися так, що ми не змогли там залишитися. Можливо, тоді б ми не потрапили в Ірпінь...
Ну а вже в середині червня ми остаточно переселилися сюди. Тепер вже стало краще. Цьогорічне літо пройшло чудово.
Можливо, це і є те місце в житті, яке я скільки років шукав? Хотілося б вірити, що це правда.