І знову я на чергуванні...
Триває воно як завжди цілу добу. Для мене це вже стало звичним. Вдень, звісно, добре. А от вночі так собі. Темно і холоднувато. Зробив обхід території - і назад в "сторожку". Якось так і проходять мої зміни тут.
Втім, така вже робота. Гроші ніби платять вчасно, так що робити можна. Але не будемо про все це. Не для того я створював цю публікацію щоб описувати свою роботу. Як бачите з назви, тут мають бути якісь розмірковування. От про це і буду писати далі.
Як бачите на світлині, сонце заходить і стає темно. А в мене з'явилася нагода абзац за абзацом писати свої думки. Тому почнемо.
Вчора була в мене зустріч з тими, з ким навчався я на історичному факультеті. Три роки ми не бачились. Так приємно через скільки часу побачити їх знову було. Добре провели час, одним словом.
І от під час розмов було питання, на яке мені не дуже хотілося відповідати. Чому я не пішов в науку? Вони ж пригадують, як я в студентські роки захоплювався історією і хотів присвятити їй своє життя. Я мріяв навчати її іншим. Давно то було, дуже давно...
Та в житті все склалося по-іншому...
Зараз я багато чого пригадаю в цьому блозі. А мені то що - часу маю дуже багато. Почну розповідь свою з літа 2013 року. 1 липня в нас був випускний. Гарно все організували тоді - ще й досі згадую. А потім було очікування осені, бо тоді мала початися вступна кампанія до аспірантури. А продовжити навчання там було моєю мрією ще з першого курсу. Напевно ж розумієте як це, хіба не так?
Осінь нарешті настала і кампанія почалася. Документи ми здали і стали чекати вступних екзаменів. От там і почалося жахіття. Якщо коротко розповідати, то неважливо було готувався ти чи ні - все вирішували зовсім інші речі. Гроші або зв'язки. Або обидві речі одночасно. Якщо вони були наявні - ти здали всі екзамени і прийдеш туди без проблем. А якщо ти звичайний абітурієнт - навіть не думай! Байдуже, що ти знаєш предмет - на екзаменах "заріжуть". Ну треба ж їм опцстити в рейтингу конкурентів, щоб блатникам не заважали. От так і пролетів я тоді. І для чого мені було старатися на два дипломи з відзнакою - бакалаврський і магістерський? Для того, щоб лежали ті дві пластикові картки десь в шухляді? Чи як?
От така в мене була та осінь. Особливо мені запам'ятався останній екзамен. Він був по спеціалізації - із всесвітньої історії. Я відповів на всі питання, додаткові теж. І на оцінку це не вплинуло - все одно поставили нижчу. Щоб випадково не пробився до аспірантури. А було це 1 жовтня 2013 року. Погана дата для мене. Саме так і завершився мій шлях в "Червоному корпусі". На сумний ноті.
А далі був поганий період в моєму житті. Біль, розчарування, ненависть, депресія... От що переповнювало мене в той час. А чого ж ви хочете, коли в вас відбирть вашу мрію? Не знаю, що й говорити. Можливо, не варто було так сильно прив'язуватися до історії - болю було б менше. Але тоді я над цим не задумувався. Навіть те, що через "замазаних" мене можуть не взяти не зупинило мене. Я просто був фанатом цього. На жаль...
Можливо, краще було б забити на це відразу після випущеного і не лізти в ту виставу з назвою "вступні екзамени". Тоді б не було так боляче. Завершив на такій гарній ноті як випускний. От чому іноді треба вміти вчасно зупинитися. Але це зараз я так вважаю, а тоді все було по-іншому.
Після того в моєму житті було багато подій. Різне траплялося, багато чого довелося побачити. Не буду занадто деталізувати. Але під час цього періоду мені не раз задавали питання чи буду я знову пробквати стати аспірантом. Відповідь в мене була завжди одна - ні. Можливо, їм зрозуміти важко, чому я так роблю. Ну що ж, постараюсь пояснити.
Куди ж мені повертатися - в КНУ? Сюди то точно я знову не піду. Як то кажуть, ніколи не повертайтеся до тих, хто вас зрадив. Можливо, таке порівняння і буде перебільшенням, але суть та сама. Кидонули вони мене тоді - що ж завадить їм це повторити ще раз. Тим більше, місць там стало менше. Так, я люблю "Червоний корпус", але терпіти не можу тих, хто там завідує всіма справами.
Щодо інших навчальних закладів я не впевнений. Там місць ще менше. Та й чи будуть вони брати невідомо кого? Ні, за гроші "на лапу" візьмуть. І і КНУ, до речі, теж візьмуть. Але я цього не хочу. Давати їм хабарі - ще чого. Розвели корупцію в українській науці, а тоді дивуються чого ж так погано справи там йдуть. Цей варіант я й не хочу обговорювати! Йдемо далі.
Також мені говорили, що в "Червоному" відбулися зміни і стало набагато краще. Але я в це не вірю. Люди ті ж самі залишилися там. А чого ж ще від них чекати? Ех, та там проблеми склалися в "гордіїв вузол", який не можна розв'язати - тільки розрубати.
Та й самому мені вже не так це цікаво. Колишня мотивація пропала. Була знищена тими хабарниками, які завадили мене на екзаменах. Те, що розбито в друзки, вже не поверне - навіть якщо зклеїти залишаться тріщини. То вже буде не те. Я й не знаю про що я буду там писати роботу - натхнення немає. І не буде. Тоді мені було простіше - мене підтримувало те захоплення історією. Той фанатизм додавав мені сил, мотивував мене йти далі незважаючи на труднощі. Не дивно чому я не зміг зупинитися то дію А тепер цього немає. Тому для чого мені туди йти?
Та й я сам вже інший. Після подій останніх трьох років багато чого в мені змінилося. В яку сторону - не знаю, сподіваюсь, що в кращу. Тепер в житті аж в мене інші орієнтири. Я більше не зациклююсь на заняття так, як на історії - так набагато простіше. Та й зрештою - на тій науці світ клином не зійшовся.
Хтось може сказати, що нинішні мої заняття - це "низько". І у відповідь їм я скажу, що краще бути тут, де я зараз, і жити чесно, ніж йти в те корумповане середовище. Комусь це здасться дивним, але для мене ні. Що, може мені набирати грошенят, дати на факультет хабаря і пройти в аспірантуру? Ну тоді доведеться когось "зарізати" на вступних екзаменах. І тоді ще один буде в такій ситуації як я. І що це змінить? Та нічого - так і будемо рухатись по колу.
Ну і наостанок матеріальні аргументи. Для тих, на кого все вищесказане не подіяло. Що ж мені дасть та А спірантура по завершенні, якщо я викину купу нрошей на все це діло? Мене візьмуть у викладачі? - А дідька лисого! В ту касту не пробитися. Куди там ще можна піти? Вибір невеликий - деталізувати не буду.
От такі справи. Чималий вийшов блог в мене. І це добре. До речі, ось і відповідь тим, хто каже, що я міг із своїми знаннями багато чого написати. Я можу в своїх блогах писати що за хочу і скільки захочу. Ніхто мені не буде вказувати, що і як писати. Я вже дещо й публікував. Так що знайду куди дівати творчу фантазію.
От такі справи. Життя продовжується. Попереду ще багато чого цікавого. Так що будемо рухатися далі! :-)
